З’їзд поновив роботу Всеукраїнської учительської спілки, обравши його Центральне бюро на чолі з С.Русовою, О.Дорошкевичем та Л.Білецьким. Окремо з’їзд запропонував УЦР створити спеціальний орган – Всеукраїнську шкільну раду.
З весни 1917 року ТШО запровадило підготовку лекторів для курсів перекваліфікації українських вчителів. Влітку того ж року Одеська учительська спілка (ОУС) набрала першу групу на такі курси з вчителів Одеського, Ананьївського й Тираспольського повітів. Протягом місяця з 16 липня 140 педагогів вивчали мову, літературу, мистецтво, історію, географію України, політичні та соціально-економічні питання.
У березні-квітні 1918 року Генеральна шкільна рада при Генеральному секретаріаті освіти УЦР розробила розширену програму курсів (окрім загальноосвітніх викладалися й психолого-педагогічні дисципліни), а курси поділила на три типи: для вчителів середніх, вищих початкових та початкових шкіл. Слухачі отримували 100 крб. стипендії та були забезпечені безоплатним проживанням.
Водночас працювали курси для вчителів шкіл з неукраїнською мовою навчання. В Одесі та Києві готували вчителів для єврейських шкіл, а у Києві, Вінниці та Житомирі – польських.
10 червня 1918 року чергова група вчителів Одеської губернії (242 вчителі, 53 вільні слухачі) розпочала зайняття на курсах українознавства в аудиторії медичного факультету Одеського університету. Свідоцтва про закінчення курсів отримали 205 осіб.
Виконком Одеської української військової ради створив агітаційно-просвітницьку комісію, яка мала організувати курси за програмою вчительських, що дало б можливість військовим після демобілізації працювати у школах.
За матеріалами Т.Вінцховський. «Курси українознавства в Одесі у 1917-1919 роках: ідеї, кадри, результати»: https://is.gd/JG3gCQ
 
 

Газета «Чорноморська хвиля», 24 березня, 1918 р., №1.

Свідоцтво про навчання на курсах українознавства для вчителів, 1918 рік. Фото зі статті Т.Вінцховського.