У період з 6 по 9 квітня відбулося навчання в межах проєкту «Підтримка стійкості українських дітей через навчання та викладання за допомогою живої спадщини – підготовка до збільшення масштабу», який реалізується ЮНЕСКО у партнерстві з Мала академія наук України – Центром наукової освіти 2-ї категорії під егідою ЮНЕСКО, у співпраці з Центр розвитку «Демократія через культуру». Проєкт фінансується Фондом ЮНЕСКО з підтримки культурно-історичної спадщини в надзвичайних умовах.

У фокусі навчання перебувало питання інтеграції нематеріальної культурної спадщини в освітній та психолого-педагогічний процес як ресурсу підтримки дітей в умовах війни. Учасники заходу підкреслили, що звернення до живої спадщини - традицій, усної народної творчості, символів культури - створює підґрунтя для формування внутрішньої стійкості дитини, відновлення почуття безпеки та приналежності.

Особливу увагу було приділено можливостям впровадження елементів нематеріальної культурної спадщини через арттерапевтичні підходи. Зокрема, використання традиційних образів, символіки, народних мотивів у арттерапії сприяє емоційному вираженню, зниженню тривожності та активізації внутрішніх ресурсів дитини. Такий підхід дозволяє поєднати психотерапевтичний вплив із культурною ідентичністю, що є критично важливим у кризових умовах.

Казкотерапія, як один із провідних інструментів роботи з дітьми, розглядалася як ефективний спосіб трансляції цінностей, моделей поведінки та стратегій подолання труднощів через призму українського фольклору. Використання народних казок, легенд і авторських терапевтичних історій на основі культурної спадщини сприяє глибшому осмисленню досвіду, формуванню життєстійкості та розвитку емоційного інтелекту.

Не менш значущим напрямом стала екотерапія, яка в поєднанні з елементами традиційного природоорієнтованого світогляду української культури відкриває можливості для відновлення психоемоційного балансу. Взаємодія з природою, осмислена через культурні практики, допомагає дітям відчути стабільність, ритмічність і безперервність життя навіть у складних умовах.

Учасники навчання відзначили, що інтеграція нематеріальної культурної спадщини в психолого-педагогічну практику є не лише інноваційним підходом, а й стратегічно важливим напрямом роботи. Такий підхід дозволяє поєднати освітній процес із формуванням ідентичності, підтримкою психічного здоров’я та розвитком стійкості дітей.